Новини

Вічна пам'ять Героям!

Війна - це найстрашніше, що придумали люди. Вона завжди приходить непрошеною. Заходить не стукаючи. Забирає не питаючи. За собою залишає сльози і смерть.

Двічі упродовж тижня тяжкою журбою сповнилися серця учителів, учнів та працівників нашого закладу, проводжаючи у засвіти Героїв-колишніх випускників школи.

Майже 11 місяців  старший солдат Юрій Олександрович Дубовий, 10.10.1965 року народження, вважався зниклим безвісти за особливих обставин. Лише 03 квітня 2025 року, за результатами експертизи у м. Житомир ідентифіковано особу Юрію Дубового та встановлено факт його загибелі 05 травня 2024 року під час виконання бойового завдання біля н. п. Семенівка Покровського району Донецької області.

Теплими спогадами про Юрія Олександровича поділилася  вчителька ЗЗСО с. Зятківці Наталія Миколаївна Казьміна: «Юрій зростав та навчався у рідній загальноосвітній школі ім. Г. Т. Танцюри с. Зятківці з 1973  по 1983 роки. Був ввічливим та спокійним учнем. Добрим та надійним товаришем та однокласником. Любив вивчати фізику та уроки трудового навчання і  фізичної культури. Багато читав різної літератури. Цікавився технікою та спортом. Залюбки грав спортивні ігри з товаришами - футбол та хокей. Після закінчення школи пішов навчатись в Гайсинську АШ.

У 1983 р. призваний до лав військової служби, він був відданим солдатом армії та присязі, так як проходив службу в Німеччині. Після служби Юрій Олександрович повернувся в рідне село, де працював водієм та трактористом. А коли в нашу Україну прийшло велике горе: російське вторгнення з 2014 року та повномасштабне вторгнення з 22 лютого 2022 року – Юрій пішов на захист України, сповна виконавши свій патріотичний обов’язок».

Поховали загиблого у російсько-українській війні захисника з усіма військовими почестями 07 квітня 2025 року у с. Зятківці.

Непростий шлях земного життя Зайця Василя Івановича привідкрида директор освітнього закладу Марія Іванівна Іщенко: " Особистість Василя Івановича формувалась на моїх очах. Пам’ятаю Василя ще з дитинства - доброзичливий, щирий і завжди веселий; зростав вихованим та дисциплінованим учнем, фізично загартованим юнаком,  який успішно поєднував шкільне навчання, допомогу рідним по господарству та відпочинок з однолітками. Спритним, товариським  і доброзичливим  запам’ятали його вчителі та однокласники. Зі слів його однокласників, Василь  був хорошим другом. Любив гумор та жарти. Мені здається, що він навіть не вмів ображатися. Звичайний сільський хлопець помер передчасно, бо підірвав власне здоров’я, захищаючи суверенітет і цілісність рідної України: 04 листопада 2023 року, під час виконання бойового завдання в районі селища Роботине Запорізької області, потрапив під мінометний обстріл; унаслідок вибуху отримав важке осколкове поранення лівого плеча з вогнепальним переломом плечової кістки, турнікетним синдромом та значною втратою крові - втратив руку, але не зламався." Поховали 38-річного ветерана російсько-української війни Василя Івановича Зайця 09 квітня 2025 року. 

Юрій Олександрович Дубовий та Василь Іванович Заєць увійшли в безсмертя, ставши частиною великої історії боротьби за незалежність України. Їхні імена залишаться в історії нашого освітнього закладу та в наших серцях.